Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

Авторська колонка

 640.36484 1403x992Штефка Язиката, люде, була чеснов кубітов, бо пів життє гендлювала в своїм склепі продуктами, шо не встигли з”істи дітки в дитєчім садочку, в котрім вна працювала завідуючов. Но і мала двох синів. Старший був вар'ятом від народжиннє і працював у прокуратурі, а другій був повним йолопом і тому Штефка мусіла запхати го у пидагогічний університет. Зачинала вна, як всі силяни, прибиральницев в садіку, де тоді ходив і мій син, аж покі не доросла до завідуючої. Потомка була міська рада, там вна кєрувала вже всіма садочками свого міста. За той чєс встигла богато. Вівчила своїх синів в університетах,  отворила вишчезгаданий склеп і купила квартиру менчому Васильови, бо старший від держави вже мав і не одну.  Коли прийшов чєс йти на пенсію, Штефка гонорово пішла з посади, передавши її у спадщину синови, а сама пішла си завідувати в тім закладі, звідки зачинала.

 І мусіло так сі стати, шо саме в моїм під’їзді Штефка купіла квартиру синови, але про то я взнав вже потім. Василько найшов файних майстрів і зачєли вни робіти му еуроримонт по всіх правилах мєстної иліти. Сам клієнт на квартирі з'являвся нечасто - раз на два-три тижни. А Ігорко Ігрек був такім чесним майстром, люде, як і мама клієнта. Ігреком го звали ше зі школи, бо то була єдина літера, котру він запамітав з уроків матиматикі. Римонти людьом робив добре чи зле, не бду брехав, але завше в него сі лишєло купа будматер'ялу, котрий він швидко підбривав собі у буса, а потомка збував за півціни. Так було і цього разу. Якось Ігорко постукав в мої двері і сі спитав:

- Снєжку тре?

- Нє!

- А шпакльовку?

- Тиж нє!

- А мо' знаїте кому тре?

І тут я си згадав за Штефку. Тота завше любила халяву понад життє. Дав Ігоркови телєфон, а вни вже сі здибали на нейтральній території, де обговорили всі нюанси майбутньої співпраці. (Мушу повісти, люде, шо ані я, ані Ігрек не знали чий то син той Василько і як він тоту квартиру купів). Співпраця налагодилась швидко. Шотижнє, по п'єтницьох Ігорко віносив з хати "зайві" матеріяли, пакував го у авто і відвозив в умовлене місце, де на него чекала завідуюча з касов в кєшени. За тих півроку в неї вже наскладалосі купа того всього, мож було би отворити якійсь епіцентр, певне, але Штефка робила по єнчому. Вна частину тої купи роздавала кому тре, бо звєзки сі полишєли ше з тих чєсів, троха давала на садочкі, там "робивсі" ремонт, всьо ся підписувало і мало рукі-ногі в паперовому плані. Під такі "забави" вибивалисі гроші з бюджету, котрі знову йшли на квартиру до Василє. Йому навит сі здавало, шо то він кєрує садочками, а насправді то всьо мама. І сі тішив хлоп, шо кіт біля акваріума, дивлячись з-під кєпки-васьміклінкі, як швидко його помешканнє набуває еуропейского вигляду. Такій кругообіг гроший тривав до того чєсу, покі Штефка не зломила си палець на сходах недавно “відремонтованого” садочку і не відправила замість себе свого Василє на здибанку з Ігреком. Повісти, жи то була катастрофа всесвітнього масштабу, то не повісти нич. Бо то був афганістан з палестинов і другов світовов разом, люде. Штефка, після синового дзвінка, нАраз тарифов прилетіла з не застигшим гіпсом на пальці. За нев, з ренгєном в руках прилетів лікар і нагла поміч, потомка поліція, прокуратура, черговий суддя, мер міста і група захвата. І зачєли ся сперечати, хто має арештовувати Ігорка. Далі було всьо, як в ТееСеН - розслідування, арешт, співпраця зі слідством і виправдовувальний вирок на користь Ігорка та обвинувачувальний з конфіскатом на рахунок Штефки зі старшим сином.

Завше Ваш, Яків КУТОВИЙ

Медіа Дрогобиччина №7 (21) від 04 серпня

{}

 

krokodil v yame na doroge 1600Неньков їздити, люде, то є фист файна забава. Бо дороги наші - живі свідки палеоконтактів і тому їзда ними не потребує великіх розумових зусиль. Мож їхати автом і сидіти си в антирнеті, єднов руков стрімити в прємий ефір, а лівим вухом по теліфону слухати виправдовування голови району про “ніц нима в буджеті”. ТУ-ДУФ, ТУ-ДУФ... Кубіти спокійно можут сі манікурити, вочи лоріальом мадзьґати, а хлопи розглєдатисі за міні спідницями з блідими ногами дівок, шо нич не знают про жУків “на бульбі”. А мож клоцати бздури на новтбуці для “Медіа Дрогобиччина”, як Я, наприклад. Бо яка ті ріжницє, хлопе чи бабо, котрим кулком трафиш у баюру, величинов з новий басен в Дрогобичи? І тобі всьо їдно, шо та канава під ґаз чи воду. А мо’ від того, шо ту фосу прокладают під антернет, вна стаєсі більш високотехнольогічнов і тодий вся ходова твого авта зачинає ся адаптовувати до нових умов сьогодення? Їздиш си кажен день єднов і тов самов дорогов, і кулка твого авта вже навит не квадратові, а набувают кшталту невідомої геометричної фігури, зате памітают всі вирви і доли, як свої кріпильні болти. Всьо йде свойов колійов, все призвичаюєсі. Кєрмо в потрібнім місци само сі повертає де тре, поворотнікі мігают, шкєльця на дверьох самі ся підоймают від пилюки, коли попри тебе якась огроменна фура проїжжєє...ТУ-ДУФ, ТУ-ДУФ… І ти вже знаєш всьо про гуму, діскі і періодично сі спиняєш посеред поля, звично береш два колічка в бесаги і валиш в найближче село до хати, до болі в пулярисі* знакомого, вічно пняного, механізатора.

А коли єдного погожого дня на дорогу приходєт серйозні хлопи на трахтОрах з алмазними пилами і зачинают робіти зі звичайних ям квадратові, то в ходової твого авта стаєсі когнітивний дісонанс. І вже твої кулка не співпадают з формами нововирізаних вибоїн, а мняке місце твого тіла тиж остро риагує на такі новації. Проходе якійсь чєс разом з ДОШЧЕМ, котрого так чекают дорожнікі, і ти, виїзжаючи на звичний для себе маршрут, бачиш замість прямокутних вибоїн НАЛИСНИКИ асвальту, завбільшки як завиванці тещі в день твоїх заручин. І знов зачинаєсі період адаптациї до нової колії, призвичаювання до ультрасучасних умов. Але ти й далі пхнеш тим шляхом, як по сходах. Хіба звучання сі мінєє: ТУ-ДУФ-ТУФ, ТУ-ДУФ-туф, ТУ-дуф-туф, ту-дуф-туф….

 Мені сі здає, люде, жи навит, як хтось сплете якє сейсмоактивне мереживо, шо забиспечит сімбіоз люцкого мозку і авта, то всьо їдно трєсти на наших шляхах не перестане допукі глисти сі занімают асвальтом, а мухі кружляют над люцькими коштами. ТУ-ДУФ-ТУФ, ТУ-ДУФ-туф...
Тому йду наклоцаю ше якусь оповідку, але вже в, більш звичнім, горизонтальнім положенні.

                                                       Завше Ваш, Яків Кутовий.
*пулярис - гаманець з касов переважно.

Медіа Дрогобиччина №6 (20) від 21 липня

59271b0ce5241

Пішов єдного разу ксьондз до озера, аби рибу якусь злАпати. Сидит на беризі, сидит, курча і нич спіймати ни може. Піднєв він вочи свої світлі догори та й каже :

- От двисі, Пане ! Я вже стіко літ людьом віров-правдов служу, всім помагаю-сповідаю, в соцмережах лише у фистбуку підписаний і то тіко на Якова Кутового….А ні до чого'м сі не доробив. Може тибе нима, га ?

І тутка, рррраз, чує, жи хтось веришчит, ніби му пальці в двері пхают. Він сі придивив, а то якійсь хлоп сі топит. Отець тодий  до човна скочів, веслами гребнув і за мінуту він вже був біля того потинційного потопельника. Оказало сі, жи то сам пан голова міста пішов сі покупати і забув, шо пливати не вміє. Та ше й веришчит, як старе простирадло :

  - Врєтуй мине, отче, Шо хоч для тебе зроб'ю, бігме !

- На сповідь ходиш, грішнику ?

  - Та давно не був'єм, але типерка бду ходив, кленусі, як перед....

- А твоя Мироська шо ни ходит ?

  - Та типерка нимає чєсу аніраз. Замордували тоті диклярациї... Зранє до вечора заповняє.... Шо хочеш ті закалатаю, все порішаю, тіко врєтуй ?

(І тутка отець вчув голос. З-під земли, люде... Котрий заспокійливо і потиху му повів :

- Давай, хлопе, не все ж тобі на сухім хлібови сидіти, га ?)

Замисливсі парох : авта, аж три маю, генделик тиж, церква є, шо ми ше бракує ? О !!!
Ххххопппа, шось сі перекрутило в нім і отець,тим же ж голосом, говоре :

  - Но то добре, довай ми готель в центрі міста, тодий я тя викігну з тої калабані. Я тибе за єзик не кєгнув, хлопе, - сказав служитель Панскій і кінув паталасі кулко ритуальне..

  - Без питань, зроб'ю, - зрадів мер і сі хопив за весло.

Випливли вни на беріг, посушилисі і пішли по хатах. Нарано ксьондз стає, а в него у скринці поштовій якась картка, відкриває, а тамка право власности на готель в центрі міста. Зрадів той, зачєв прикідати шо до чого. Зачєв по інтернетах дизайнира якогось шукати, меблеві сальони, еуроримонти плянувати… І всьо ніби люкс йшло, але єдного днє парафіяни по сповіді зачєли сі питати свєтого отця за той гОтель, чи то провда, чи то просто хорі на голову люде язиками своїми паскудними шопопало плещут. Но бо є між нами такі зґнири, шо все про всьо знают. Тодий допіру зачєлисі проблєми серед прихожан, а потомка хтось навит до суду подав. Перше засідання, друге, трете.... Дивитсі, жи то всьо йде до того, шо гОтель, в котрого стіко було вкладено, піде на благо людий того міста. Ходе служитель сумний, місцє си знайти ни може. Но та й пішов він знову на берег того самого озера з мислями ся позбирати. А тамка соничко світит, у воді жєби безтурботно пливают, риби всякі, горобці цвіркочут по деревах. Знов піднєв він вочи свої ясні догори і навит не встиг нич подумати, аж ту раптом - крик шальоний !!! Дивитсі, а в озирі суддя мєстного суду сі топит…
І знов голос з-під земли :

- О, видиш, хлопе ! А ти ми не вірив ! Казов, жи мине нима ! Я ж ті казов, жи Пан добрий, він все видит, всіх чує....

                                                                                Завше ваш, Яків Кутовий.

Медіа Дрогобиччина №2 (16) від 26 травня

 

ccd487900e65ccf5119f9455b7a2b13b1429788868 1

У мене є приятель. Він на початку нульових, ще будучи студентом, знайшов собі добрий підробіток. Протягував Інтернет-кабелі між будинками, а потім безпосередньо «кидав Інтернет» до абонентів. Мій приятель мав визначену дільницю, це була центральна, історична частина Дрогобича. В центрі він облазив усі горища, був знайомий з усіма «ключниками» ,особами, котрі «берегли» ключі від стриху. Микола, так його звали,  мені розповідав, що оті «ключники» були переважно російськомовні бабці, дружини так званих «визволителів», сім’ї яких, як відомо, після війни облюбували собі старі кам’яниці у центрі міста. «Оті бабці, то гіршого нема» - бідкався не раз мій приятель.

svУ Катедральному Соборі Пресвятої Трійці (вул. Трускавецька, 2) відкривається документальна виставка із фондів музею «Дрогобиччина», присвячена трьом дрогобицьким новомученикам–отцям василіанам УГКЦ, котрі прийняли мученицьку смерть від рук енкаведистів.  

1 листопада 1918 року відбулося те, чого так бракує сучасній українській державі.

Було прийнято рішення.

Однозначне безкомпромісне, правильне і своєчасне.

Кожне наше «потакання» корупціонерам – то кулі в серце солдатів, то цвяхи в труну України.

Може досить?

…У понеділок ми святкуватимемо 24-ту річницю незалежності України.

Мабуть, не писала б про це. Але… Але коли пріоритети не зміщуються, коли кров виявляється даремною – треба!

...На цю тему він говорити не любить. Це десь глибоко в душі, болить.

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: