Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Новини

Нас відвідали

80.8%Ukraine Ukraine
7%United States United States
2.5%Russian Federation Russian Federation
2.2%Italy Italy
2.1%Poland Poland
0.7%Czech Republic Czech Republic
0.5%European Union European Union
0.4%Spain Spain
0.4%Germany Germany
0.3%United Kingdom United Kingdom

Сьогодні: 12
Вчора: 97
Цього тижня: 386
Минулого тижня: 3685
Цього місяця: 5654
Минулого місяця: 6050
Всього: 128746
Real time web analytics, Heat map tracking

Публікації по темі "СТЕБНИК"


  • Депутат, що нехтує своїми обов’язками

    02455829 n2Павло Побережний - депутат Стебницької міської ради VII скликання, котрий більше року не відвідує жодного засідання сесії та не виконує тих зобов'язань, які брав на себе, коли йшов у депутати. Згідно із Законом  України “Про статус депутатів місцевих рад” (ст.2 п.2):

    “Депутат    місцевої    ради   як   представник   інтересів територіальної   громади,   виборців   свого   виборчого    округу зобов'язаний    виражати    і    захищати   інтереси   відповідної територіальної громади та її частини -  виборців  свого  виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом,   брати   активну   участь   у    здійсненні  місцевого самоврядування.”

    Чому склалася така ситуація, й  депутат ігнорує виконання своїх обов’язків, ми запитали у нього самого, однак у відповіді пан  Павло посилається на лист, який було надіслано на адресу Стебницької міської ради. Нагадаємо, восьмого вересня 2016 року на ім’я Стебницького міського голови та секретаря ради був надісланий лист, у якому Павло Побережний заявив про розпуск депутатської групи “Майбутнє Стебника”, керівником якої тоді був. Зокрема, у заяві йшлося: “На підставі абзацу 2 пункту 6 ст. 26 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” та невиконання відповідного рішення депутатської групи “Майбутнє Стебника” від п’ятого вересня, повідомляю про припинення діяльності групи у Стебницькій міській раді. Також повідомляю про намір достроково скласти депутатські повноваження.” Вочевидь, непорозуміння виникло у самій депутатській групі. А 12 вересня, за словами Павла Побережного, членами депутатської групи та громадськими активістами була проведена зустріч, на якій йшлося, зокрема,  про спростування інформації щодо розпуску цієї депутатської групи. Натомість було обрано нового голову. Також було надіслано лист про спростування розпуску групи: “Відповідно до ст. 26  Закону України про статус депутатів місцевих рад, депутатська група створюється за поданням обраного керівника групи з особистим підписом усіх депутатів, які входять до її складу. Припинення діяльності відбувається відповідно до ст. 26  п. 6 даного закону також з погодженням усіх членів групи, які повинні засвідчити це своїми підписами. Цього не було дотримано у попередній заяві”, - аргументував Павло Побережний.

    Однак для того, щоб офіційно припинити свої повноваження депутата, необхідно звернутися з письмовою заявою на адресу міської ради та виборчої комісії, про що йдеться у ст. 5 п.1, п.3, п.4, п.5, п.6, п.7, п.8 та ст. 6 п.1, п.2 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”.  Цього зроблено не було, тому Павло Побережний і надалі є у списку депутатів Стебницької міської ради.

    Чи можливо якось вплинути або покарати за таку “роботу”? Очевидно, що ні. Можливе відкликання депутата згідно зі ст.5. п.2 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, але це також лише згідно із заявою, поданою особисто.

    Олеся НІМЕРОВСЬКА, Медіа Дрогобиччина №10 (24) від 21 вересня

     

  • Ми працюємо для Вас!

    w 100 1Дорогі друзі! Сьогодні, 12 травня, вийшов у світ п’ятнадцятий номер «ДрогМедіа». Особливий він тим, що це перший номер 2017-го року й перший у якісно іншому, новому форматі. Сьогодні в газеті над тим, щоб ви отримували якісну, об’єктивну, актуальну, різносторонню інформацію працює  майже два десятки журналістів, юристів, громадських діячів з Дрогобича, Трускавця, Борислава та Стебника.

  • Ольга Мицак: “Не я обрала цей шлях - він обрав мене”

    Оля МицакПро волонтерів Стебника скажеш не так вже й  багато, адже основним пунктом допомоги бійцям АТО  в нашому регіоні залишаються Дрогобич, Борислав та Трускавець.

    Однак, є і в Стебнику кілька людей-волонтерів, які не стоять осторонь проблеми забезпеченості нашої армії. Однію з них є активна волонтерка Ольга Мицак, з якою спілкуємося на тему допомоги та підтримки учасників  АТО.

    - Пані Ольго, скажіть, чому вирішили стати волонтеркою?

    - Не я обрала цей шлях - він обрав мене. Усе почалося ще від часів Майдану, коли була необхідна підтримка там. Найважче було тоді, коли напередодні розстрілів на Майдані, ми саме відправили два автобуси. Був страшенний психологічний шок, відчуття провини і страху, що, не дай Боже, привезуть когось до Стебника. І ти будеш винен, адже відправив  людей туди. Вже згодом, коли почалася війна, ми здійснили нашу першу волонтерську поїздку.

    - А хто тоді був з вами у команді волонтерів, і чи мала якусь назву ваша спільнота?

    - Тоді поряд були Наталя Беднарчик, Ігор Боднар, Андрій Афанасов, Ігор Бунтей, Роман Лутчак, Андрій Трач: люди з різних середовищ, яких об’єднала війна і потреба допомагати. Долучалося і багато інших. Тоді це були постійні збори, постійний телефонний режим, відсутність вільного часу. Ми приєдналися до організації “Дрогобичина SOS”, з якою  постійно комунікували.

    - Тобто вас можна вважати “Стебник SOS”?

    - Фактично так, але юридично це не оформлено.

    - Чим для вас є волонтерство?

    - Це величезний досвід того, як неможливе стає можливим. Завдяки волонтерству я  познайомилася із людьми, котрих вважаю своїми побратимами. Це волонтери, з якими ми спілкувалися лише через соціальні мережі: Аня Мельникова (Київ), Оленка (Дніпро), також волонтери із Харкова та Луганська, а ще Олександра Возняк, Марія Кульчицька, Лев Скоп (Дрогобич). Загалом, велика кількість людей, з якими спілкуєшся і розумієш, що вони близькі тобі за духом.  Найбільша користь від волонтерства - це люди, що поруч з тобою. Я вже не кажу про честь познайомитися з нашими захисниками!.. Тягар знання того, що там відбувається насправді, не додає сил, а швидше забирає роки життя. Та попри все, я зовсім не шкодую, що стала волонтером, Гадаю, що й ті, хто був зі мною, також не шкодують.

    - Допомога волонтерів - не лише матеріальна. Чи надавав хтось  колишнім учасникам АТО психологічну допомогу?

    - За другим дипломом я - психолог, тому особисто активно співпрацюю з бориславчанами. Чому власне з ними, а не зі стебничанами?  Практично всіх стебницьких хлопців я знаю, і через це вони не завжди готові відкриватися. Згодом я припинила таку практику взагалі. Професійний психолог, який займається цим постійно, уміє відмежовувати роботу від особистого життя. Для мене ж це не була робота. Кожну історію, кожні переживання я пропускала через себе, а це неймовірно важко. Зараз у Дрогобичі є чимало волонтерських організацій. Зокрема, благодійний фонд  “Карітас”, у якому волонтаріат -  на професійному рівні. Коли ще не було нікого, то цим займалися ми.

    - Волонтерство на початку і зараз, через три роки, - що змінилося?

    - Як сьогодні пам’ятаю: 26 квітня на Яворівському полігоні ми побачили гумові капці, суцільний різнобій у формі, відсутність бронежилетів, шоломів. Тобто бракувало найнеобхіднішого. Саме тоді ми відвезли три перші бронежилети, шоломи, продукти харчування трьом нашим першим бійцям, яких завжди пам’ятатиму, - це Кінжаєв, Кулинич та Павлів.  Якщо на початках головним  був збір коштів, продуктів харчування, засобів гігієни та захисту, то сьогодні волонтерство змінилося. Тепер  ми працюємо за конкретними  напрямками. Нині держава декларує, що величезні кошти скеровують  на оборону держави. Тож зараз ми зосереджуємо свою увагу не стільки на забезпеченні необхідними речами, скільки на роботі з пораненими. Намагаємося  знаходити їх і забезпечувати необхідними ліками. Наприклад, коли у Стебницькій лікарні лежав Михайло Фарима, який, на жаль, так і не здолав  наслідків травми, ми забезпечували його необхідними мазями. Їх передали небайдужі люди з Італії. Також ми забезпечили протипролежневий матрац і т.д. Лікування пацієнта, пораненого в зоні АТО, обходиться дуже дорого, і не лише державі. Зараз наша основна робота - це ті, що зазнали поранень. Мене вже лякає наближення 2019-2020 років, бо у всіх державах, де відбувалися бойові дії, знають  про пост-військовий синдром. Якщо держава не заповнить  нішу  з роботи з тими, хто повернувся з війни, може виникнути  певна небезпека. Воїни повинні збиратися у своєму середовищі, де зможуть відчувати себе не залишеними напризволяще. Сьогодні у Стебнику є “Спілка воїнів АТО”, котру очолює Василь Кулинич, колишній військовий. Він постійно збирає хлопців, вони проводять акції і, таким чином, не відчувають себе непотрібними. Якщо раніше перед бійцем схиляли голову, його поважали, то сьогодні ситуація інша. За спокійним життям люди забули, що там точаться запеклі бої. На жаль, ми звикли до війни. Ще одним напрямком нашої роботи - це надання юридичної допомоги. Зокрема, у Дрогобичі цим активно займається Олена Куртяк, яка і неодноразово допомагала стебничанам.

    - Як це не прикро, але існує таке явище як псевдоволонтерство, є і псевдоучасники бойових дій. Як їх викрити?

    - Найперша ознака – дуже багато розмов та розповідей про війну. Найважчими були перші хвилі мобілізації, і ті люди, які там були, ніколи не прагнуть цього розповідати. Це були 2014-2015 роки. Тоді люди йшли воювати за ідею, і гинули там за ідею. Це були перші справжні патріоти цієї війни. Минулого року, на День Незалежності, на центральній площі зустрічаю колишнього учасника і питаю, чому він без камуфляжу. Він мені відповів, що той камуфляж просяк потом і кров'ю, тож вбиратиме його  лише у виняткових ситуаціях. Атовці тих років ставляться до камуфляжу як до символу, до святині. А от камуфляж на щодень  – це також одна з ознак “псевдо”. Така ж ситуація і у маршрутках. Так, вони мають посвідчення учасників, але фактично  кожен з них  платить за проїзд. Є і інші особи, які по 45 днях, проведених в одній із зон, також мають посвідчення, бо держава так визначила. От вони й  будуть ними скрізь “світити”. І останнє: мені дуже боляче, але ті хлопці не відстоюють своїх прав – вони не оформляють належні їм пільги, не подають заяви на земельні ділянки тощо. Але то їхнє право.

    Як каже Сергій Розора, волонтерство дає тобі змогу дивитися в очі людям, це довіра до тебе. Є багато підприємців та заможних людей, які допомагають матеріально, однак просять не оприлюднювати  їхніх імен. Сьогодні волонтерство розповсюджується вже не лише на учасників бойових дій. Ми стараємося допомагати і тим людям, які просто не в змозі самі долати труднощі та проблеми.

    - Довіру у громадськості волонтери здобули на сто відсотків, а як на рівні держави?

    - Тішить те,  що держава почала оцінювати роботу волонтерів. Скажімо, активістів  “Дрогобиччини SOS. Допомога армії” (зокрема, й мене від Стебника) було нагороджено грамотами та медалями, які вручав  голова Львівської обласної державної адміністрації  Олег Синютка. Владика СДЄ УГКЦ Ярослав Приріз також нагородив нас грамотами. Держава, яка не може нас знищити, мусить з нами рахуватися. Адже  волонтер приходить до  лікарні, волонтер приходить до військкомату, волонтер з атовцем приходить до ЖЕКу, волонтер набуває певних юридичних навичок і волонтер починає вимагати. Це - наша місія.

    У Стебнику було і чимало волонтерів-учасників бойових дій. Серед них Михайло Сидор та Олег Пуців, котрі неодноразово організовували збір коштів та необхідних речей, особливо у зимовий період. Василь Кулинич, колишній учасник бойових дій, сьогодні очолює “Спілку ветеранів АТО”, яка займається психологічною підтримкою бійців. Є ще Сергій Розора, однак його волонтерська робота переважно стосується Трускавця.

    Також до підтримки атовців долучалися школи міста, Стебницький професійний ліцей. Власне, діти збирали кришечки для виготовленя протезів, малювали малюнки для підтримки морального духу воїнів. Очевидним є те, що тільки у взаємодопомозі та взаємопідтримці ми здатні здолати будь-якого ворога.

    Олеся НІМЕРОВСЬКА, Медіа Дрогобиччина №8 (22) від 23 серпня

     

  • "ТВОЄ-радіо": 10 років в ФМ-ефірі!

    tt 1Уляна Салій, Тарас Богун, Оля Грищенко-Біла, Єва Райська (та, яка в Мар'янка), Роксолана Буяк, Ігор Іванович (той, що Дьорка), Борис Стефанків, Богдан і Наталя Ковальчини - це, здається, не повний перелік імен тих, хто вже 10 років творить наше ФМ-сьогодення. Вони - команда ТВОГО-радіо.

  • "Я повертаюсь у Львів": прем'єра від Ярека

    yarek

    Днями Я-Рек презентував в мережі свою нову композицію "Я повертаюсь у Львів". Розмова на цю тему була опублікована на Порталі YarekSound. Її пропонуємо вашій увазі.

  • «Підприємлива» бухгалтерка, гроші комунального ринку та керівники-сумісники

    rynok-prykarpattya

    Курйозна історія сталась у місті Стебник, що на Львівщині: підприємство, яке мало би приносити прибуток, загрузло в боргах. З бази Ю-контрол стало відомо, що КП «Ринок Прикарпаття» має податкову заборгованість.   А від підприємців ринку довідалась, що підприємство «придрилося» влізти і в інші борги-«пригоди»

    Та про все по порядку.

  • 25 червня під час похоронної процесії сталось ДТП

    25 червня під час похоронної процесії сталось ДТП. Водій жигулі «вісьмірки» наїхав на двох воїнів АТО, які разом з колоною проводжали в останню путь свого побратима Андрія Луціва, що загинув під час бойових дій в Авдіївці 21 червня.

    «Ми стояли в похоронній колоні, проводжаючи Андрія на кладовище. Рух був перекритий. Але водій зеленої «вісьмірки ВАЗ 2108» на це не зважав. Шофера авто попросили пропустити процесуальну колону, але він продовжував їхати далі. Двоє наших побратимів опинились на капоті його машини. Шофер представився архієпископом і сказав, шо його треба відпустити, на що отримав відмову. Ми заблокували рух машини, викликали поліцію» - розповідає очевидець події воїн Тарас.

     «Архієпископом» виявився владика Костянтин Миськів Архієпископ Львівський і Галицький Апостольської Православної Церкви (АПЦ), яку всі православні церкви в Україні вважають сектою. До АПЦ служив в УПЦ КП. На сторінці facebook зазначено, що родом він із Дрогобича та працює помічником-консультантом народного депутата України у Верховній Раді України. Поліція склала два протоколи та повезла п. Костянтина на опосвідчення.

    Зі слів офіцера поліції, дві медекспертизи в Бориславі та Трускавці показали відсутність алкоголю в крові. За час його відсутності невідомими особами було пробито два колеса в машині «архієпископа» та зламане кермо.

    Юлія Гасій

  • Андрій Янів: Ринок практично був доведений до банкрутства

    банер 258х408Ринок – це місце, де повинен бути постійно рух коштів та прибуток. Однак, у Стебнику ситуація чомусь кардинально інша. У грудні 2016 року на місцевому ринку підприємці мали намір блокувати роботу міської ради доти, поки їхні звернення та вимоги не візьмуть до уваги. Вони звинувачували адміністрацію в розкраданні коштів і майна ринку та  неналежному виконанні своїх посадових обов’язків і вимагали відставки директора Ігоря Боднара та головного бухгалтера Світлани Пархоменко. Також підприємці наголошували на тому, що вони працюють у жахливих умовах, на території ринку немає жодного благоустрою і виникла велика заборгованість з плати за електроенергію, тоді як усі податки вони сплачують вчасно і в повному обсязі. Головне питання, яке тоді виникло, - це куди зникають кошти. Тоді влада міста пішла підприємцям на зустріч та прийняла їхні правила гри. Власне, Стебницький міський голова заявив, що коли будуть виявлені факти зловживання, справу буде передано до правоохоронних органів. Також міський голова розповів, що цього разу залишає право обирати керівника за самими підприємцями. Таким чином новим директором ринку став Андрій Янів.

    Про те, що стало причиною такого стану та як зараз виживає ринок, ми розмовляємо  з директором ринку Андрієм Янівим

    - Пане Андрію, ви на посаді уже півроку. Що змінилося від того часу, коли ви очолили комунальне підприємство?

     

    - Коли я очолив ринок, то насамперед треба було погашати великі заборгованості та недостачі. В нас працівники, які прибирають територію ринку, були по два місяці без заробітної платні. На сьогодні  момент заробітну платню усім працівникам виплачуємо згідно з Постановою Кабінету міністрів України, а до того часу це питання навіть ніхто не розглядав. Також ми відремонтували приміщення для адміністрації та перенесли його на територію самого ринку, на це витрачено  близько 13 тисяч гривень. Також великим плюсом є те, що зараз на рахунку ринку є майже 15 тисяч гривень.

     

    - Тобто у вас зараз є кошти, які можете скерувати на благоустрій ринку, адже, якщо говорити відверто, умови праці на ринку жахливі.

     

    - Так, це кошти, які ми можемо використати на найнеобхідніші речі. Також у нас є ще борг перед міською радою у сумі сім тисяч 500 гривень, який залишився  від попереднього керівництва. Однак погашати його зараз ще немає можливості: кошти ми використовуємо на ремонт. Перш за все ми погасили податковий борг та пеню, яка наросла. Насамперед  ми повністю замінили труби та зробили туалети. Адже ринок без води -  це порушення усіх санітарних норм. На ці роботи було витрачено півтори тисячі гривень.. Ще ми навели лад із вивезенням сміття. На початку роботи за вивіз сміття ми сплачували одну  тисячу 700 гривень за місяць, зараз ми дійшли згоди із підприємцем, й яки вивозить сміття, і платимо лише 900 гривень за місяць. Також облаштували на ринку кімнату для охорони. Необхідно ще замінити двері. Є чимало інших планів і задумів, тож маю надію, що поволі ситуація на ринку в Стебнику змінитьсчя на краще.

     

    - Невже на ринку не було елементарних умов?

     

    - Сказати, що не було, - це нічого не сказати. Вода була, однак труби були такі занедбані, що вода подавалася без тиску, отже  можна сказати, що  практично її не було. Санітарні приміщення -  то взагалі окрема історія. Словом,  господарка була занедбана.

     

    - Що можете сказати  стосовно заборгованості з  оплати за електроенергію, адже саме це стало причиною протестної акції підприємців у грудні минулого року, адже саме тоді на ринку вимкнули електроенергію?

     

    - Борг за світло ми також сплатили  і зараз намагаємося  використовувати електроенергії не більше ніж вказано за нормами. На разі  нам це вдається. Були розмови про те, що нібито самі підприємці масово крадуть світло, тому виник борг, бо були перевищені ліміти, хоча можу відповідально ствердити, що світло у нас не краде ніхто. Перш за все необхідно було вчасно вносити платню, тоді  такої ситуації не було б.

     

    - Ще однією проблемою є те, що підприємці котрі не проводять жодної діяльності,  не платять орендної плати. Яка ситуація зараз, чи щось змінилося помінялося?

     

    - Так, це проблема, бо дуже важко змусити підприємця сплачувати оренду, якщо він її взагалі ніколи не платив. Ми постійно проводимо роботу з тими підприємцями, у яких “заморожені” контейнери. Є дуже багато боржників, але зі всіма ми стараємося знайти спільну мову. Кожному ми надіслали  відповідний лист, поговорили індивідуально. Якщо б це був приватний ринок, такого б не було, але треба розуміти, що наш ринок - це комунальне підприємство. Та все ж маю надію, що порозуміння ми все ж таки знайдемо. І частина підприємців-боржників вже зголосилася частково сплачувати борги. Тому зараз є певні надходження і від сплати оренди.

     

    - А так званий молочний ринок? Чи платять люди там орендну плату?

     

    - Так підприємці, котрі там торгують молочною продукцією, також платять, хоча ця платня  є чисто символічною  і становить три з половиною гривні. Однак  за день це приблизно 150-200 гривень. За ці кошти ми пофарбували торгові місця і плануємо поставити там лавочки.

     

    - А чи з’явилися нові торгові місця. Чи вдалося залучити нових підприємців, окрім тих що торгують тут уже не один рік?

     

    - Ні, нікого  нового нам не вдалося залучити. Проте в нас з’явилося багато виїзних торгових точок. Вони також платять в касу ринку орендну плату, й з цього також надходять певні кошти.

     

    - Коли ви стали директором ринку, проходила аудиторська перевірка, які її результати?

     

    - Так, перевірка була. І за результатами цієї перевірки попередніх керівників ринку треба покарати згідно з законодавством України. Перевірка показала, що внаслідок діяльності попередніх керівників ринок був доведений до банкрутства.

     

    - А понесли вони хоча б якусь відповідальність?

     

    - Цим повинні займатися відповідні органи. Люди, котрі тут працювали, просто звільнилися, отримали всі розрахунки і на тому все.

    Ми також  запитали і  підприємців, чи є зміни на ринку, і якщо є, то в кращу чи гіршу сторону. Ми почули практично одностайну  думку про те, що позитивні  зміни за нового керівництва  відбуваються. Звичайно, вони не такі масштабні, як хотілося б, проте однозначно вони є. Тож є надія,що ринок у Стебнику нарешті стане прибутковим

     

    Олеся НІМЕРОВСЬКА, Медіа Дрогобиччина №6 (20) від 21 липня

     

     

     

     

  • Антикорупційний тренінг – у Дрогобичі! Реєструйтесь

    мд змін13 червня у м.Дрогобич на базі видання «Медіа Дрогобиччина» пройде антикорупційний тренінг для журналістів, громадськості. Під час тренінгу йтиметься про роботу із відкритими даними, про те, як контролювати владу, про те, як і де «шукати зраду».

    Тренерами виступлять:

  • АРЕШТ стебницького МАЙНА: замкнуте коло

    2arУ 2012 році на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади в особі Стебницької міської ради, накладено арешт підрозділом примусового виконання рішень.

    Як зазначив керуючий справами Стебницької міської ради Володимир Годяк, арешт було накладено на 14 приміщень - згідно переліку, складеного даним виконавцем.  Станом на сьогоднішній час, за часткову суму погашеного боргу (із загальної суми 300 тисяч гривень) п. Чулупу було передано приміщення бані. При цьому залишився борг у сумі 90 тисяч гривень. Сьогодні шукають усі можливі шляхи, щоб виплатити цей борг та зняти арешт, але боржником у справі зазначена Стебницька міська рада і, відповідно, сплатити суму боргу повинна саме ця установа. Однак, Стебницька міська рада, як і будь-яка інша міська рада, не має відкритого банківського рахунку. А казначейство не пропускає на проплату фінанси з рахунку Виконавчого комітету на рахунок п. Чулупа для погашення заборгованості. Єдиним можливим виходом з даної ситуації є звернення самого п. Чулупа до суду з проханням замінити боржника, тобто вказати у цій іпостасі не Стебницьку міську раду, а виконавчий комітет СМР.  Як зазначив п. Володимир, таке звернення уже було, однак суд відмовив п. Чулупу, оскільки тодішнє керівництво міської ради не погоджувалося виплачувати будь-які компенсації.

    Нагадаємо, у 2005 році п. Чулуп подав до суду на Стебницьку міську раду з вимогою відшкодування коштів за "обвал будинку" у провулку Заводському. Варто зазначити, що попри наданий ще у 1989 році дозвіл на виділення ділянки під будівництво, саме будівництво було проведено із суттєвими порушенням норм. Більше, ніж 10 років тривала судова тяганина. В апеляційній інстанції справу виграла міська рада. Проте Вищий спеціалізований суд виніс рішення на користь громадянина Чулупа, тим самим зобов’язавши Стебницьку міську раду виплатити грошову компенсацію у розмірі 300 тисяч гривень.

    Олеся НІМЕРОВСЬКА, Медіа Дрогобиччина №7 (21) від 04 серпня

     

     

  • Аутизм – не вирок і не хвороба

    IMG 0709Аутисти – невід’ємна частина суспільства, у якому ми живемо.


    У світ вийшла чергова книга відомого сучасного письменника Марка Лівіна під назвою "Ріккі та дороги". У ній розповідається про хлопчика зі синдромом Аспергера. Цю хворобу також називають формою високофункціонального аутизму, за якого здатність функціонувати є відносно збереженою.

    Перша презантація роману відбулася у Львові в рамках Форуму видавців, наступним містом у програмі презентаційного туру став Дрогобич.

    "Жодних питань про натхнення, жодних загальних фраз чи розмов про високе. Будемо говорити про раннє діагностування проблеми, про соціалізацію людей з аутизмом, про те, чому страх – це нормально, і чому щасливими стають люди, які відмовляються бути нещасними", - саме так 

    21558666 1613260208726947 1596439079008822794 n

    описав формат зустрічей сам письменник на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук.

    Фонд допомоги дітям із синдромом аутизму «Дитина з майбутнім» виступив партнером презентаційного туру по 11 містах України і залучив до цього регіональні організації, які займаються особливими дітьми. Журналісти нашого видання також вирішили підтримати дану ініціативу і зробили своє невеличке дослідження.

    У світі існує чітко визначений день, що повністю присвячений розповсюдженню інформації про проблему аутизму, - 2 квітня. Дата запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 2007 року. Проте, зрозуміло, що питання розвитку та соціалізації дітей і дорослих, що хворіють на аутизм, актуальне постійно.

    За даними провідних світових організацій, що займаються питаннями аутизму, за останні роки кількість людей з таким розладом неухильно зростає, стосується це і України. У 2015 році Фонд допомоги дітям із синдромом аутизму «Дитина з майбутнім» підбив підсумки ініційованого ним громадського опитування щодо існуючої ситуації. Згідно з отриманими даними, фахівці виявили три основні проблеми: спеціалісти, діагностика, чиновники.

    Фахівців з аутизму в Україні справді дуже мало. Багато лікарів та педагогів часто не розуміють, що ця хвороба передбачає не лікування, а радше адаптацію і навчання. Перша проблема, відповідно, тягне за собою другу - складність отримання діагнозу. У дітей дошкільного віку часто не можуть виявити хвороби, і коли приходить пора йти до школи, батьки знову починають бити на сполох, адже бачать, що проблеми залишилися і дитина їх "не переросла". Тоді починаються справжні складнощі, адже методики корекції для дітей з аутизмом ефективні саме в ранньому віці - до 7 років.

    Чи змінилася ситуація за останні два роки? Про це ми вирішили запитати у Координатора проекту захисту прав людей  з особливими потребами Міжнародної громадської організації «Фонд допомоги дітям із синдромом аутизму «Дитина з майбутнім» Тетяни Кріт.

     

    "Так, ситуація змінилась. Оскільки змінилося відношення суспільства до людей з особливими потребами, не є виключенням і чиновники. До зміни у відносинах між  чиновниками та сім'ями, які виховують дітей з особливими потребами, спонукають прийняті нормативно-правові акти, зокрема, у сфері інклюзивної освіти. На рівні закону закріплено, що людина з особливими потребами має право на такий самий вільний розвиток особистості, як усі інші діти, вона є частиною суспільства і не потребує ізоляції. Звичайно, існують випадки, особливо на місцевому рівні, коли чиновники не сприяють або не виконують норми Закону України «Про освіту», не створюють інклюзивні класи або групи у дошкільних навчальних закладах. Проте ці порушення вже не мають такого масштабу, як два роки тому. На мою думку, зараз проблемою  є удосконалення створення механізмів реалізації прав людей з особливими потребами (в основному це матеріально-фінансова сфера)."

    Справді, Верховна Рада України не так давно внесла зміни до Закону про освіту, згідно з якими люди з особливими потребами мають право на безкоштовну освіту у всіх державних закладах, незалежно від установлення інвалідності. Разом з цим, пропонується введення дистанційної та індивідуальної форм навчання та створення інклюзивних та спеціальних груп у загальноосвітніх навчальних закладах. Та, як зазначила фахівець, існують ситуації, коли норми цього закону не виконуються.

    "В будь-якому випадку, відповідальність за сім’ю несуть передусім її члени. Та все ж у складних життєвих ситуаціях я раджу шукати підтримки у групах людей, які мають схожу проблему і змогли її вирішити. Наприклад, батьки дітей з особливими потребами створюють фонди та  групи, де вони можуть обмінятись досвідом, отримати підтримку і пораду. На рівні місцевих органів державної влади існують підрозділи, які надають підтримку сім’ям, які потрапили у складні життєві ситуації."

    На питання, про що варто знати батькам дітей з особливими потребами, пані Тетяна відповіла, що, насамперед, вони мають бути переконані - їх діти найкращі. За словами експерта, такі дітки потребують більше любові, тепла, підтримки, вони мають рівні права. Щодо останнього, то координатор проекту із захисту прав людей з особливими потребами зазначила, що можливість їх реалізації у кожному конкретному випадку різна. Тому, надаючи консультації батькам, вона та її колеги дотримуються індивідуального підходу. "Так само і в питаннях наявності пільг: відповідь можна дати, лише знаючи усі обставини в кожному конкретному випадку. Законом України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» гарантована соціальна допомога на рівні прожиткового мінімуму та надбавка на догляд. Розмір таких виплат має диференційований характер", - додає Тетяна Кріт.

    Словом, у будь-якій життєвій ситуації варто шукати всі можливі варіанти вирішення проблем, особливо, якщо мова йде про здоров'я наших близьких. В особливих дітей є права і їх треба відстоювати.

    "Батьки, які виховують дітей з особливими потребами, за захистом порушених прав їх дітей можуть звернутись до органів місцевої влади або до суду. Як правило, батьки звертаються за консультацією, коли не можуть оформити інвалідність дитині, коли виникають проблеми із зарахуванням до школи або дошкільного навчального закладу. Моя перша порада - знаходити порозуміння і уникати конфлікту. Якщо неможливо цього уникнути, то за захистом порушених прав звертаються до суду. Законом України «Про безоплатну правову допомогу» передбачено надання безоплатної первинної правової допомоги", - зазначає експерт Міжнародної громадської організації «Дитина з майбутнім».

    … А все почалося із книги про чотирнадцятирічного Матвія, особливого хлопчика, який може існувати лише за власними правилами. Марк Лівін мав на меті збільшити кількість цінної інформації про аутизм в українському медіа–просторі. На прикладі нашої газети можна сказати, що його місія виконується успішно!

    Така ж думка і у директора Фонду допомоги дітям з аутизмом «Дитина з майбутнім» Лариси Рибченко: "Якщо наші українські письменники почали писати книги про дітей з аутизмом, це означає, що суспільство повертається обличчям до наших дітей. Це означає, що наша культура розвивається у правильному напрямку, а рівень толерантності до тих, хто відрізняється, зростає. У наших дітей вже є майбутнє, тому що їх починають розуміти".

    Довідка: Аутизм — це розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної і невербальної комунікації,  повторюваною поведінкою. У хворих існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, спостерігаються труднощі  соціалізації. Людина із аутизмом типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів видається йому трагедією. Проте інтелект аутиста понижений далеко не завжди, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня.

     

    Уляна Салій, Медіа Дрогобиччина №11 (25) від 06 жовтня

     

  • ВелоДень: вперше у Дрогобичі та реґіоні

    18280668 1412300515520238 1063109695 nГромадська організація “Вело Дрогобич” вирішила започаткувати у Дрогобичі нову традицію: навесні, у травні, проводити свято велосипедів - ВелоДень.

    Тож  21 травня у Дрогобичі відбудеться “ВелоДень 2017”.

  • Вже сьогодні новий номер "Медіа Дрогобиччина" вийшов у світ!

    poleznyy opyt izvestnye cherkasshchane.12
    Вже сьогодні  "Медіа Дрогобиччина" № 2 (16) вийшла у світ. Нагадуємо, що наша газета є незалежною і публікується  завдяки грантовій підтримці «Європейського фонду за Демократію» та уряду Канади.

    В цьому номері читайте про таке:

  • Вимагаємо прозорих і доступних звітів!

    1447160655 01051843 novyij razmerТРУСКАВЕЦЬ

    Згідно з законом України «Про статус депутатів місцевих рад»  кожен обранець зобов’язаний не рідше одного разу на рік звітувати про свою роботу перед виборцями. Про проведення такого звіту виборці повинні бути попереджені не пізніше, як за сім днів до дня звіту через місцеві ЗМІ або в інший спосіб. Про результати звіту та зауваження виборців депутат інформує раду та її виконавчі органи й повідомляє про результати обговорення, зауваження і пропозиції, висловлені виборцями на адресу ради та її органів, а також про доручення, дані депутатові у зв'язку з його депутатською діяльністю.
    На жаль, депутати трускавецької міської ради не подають інформації про власні звіти для оприлюднення  на офіційному сайті міської ради. Відсутність такої інформації значно ускладнює виборцям  можливість слідкувати за  діяльністю народних обранців.
    Не знайшовши жодної офіційної інформації про депутатську звітність, я вирішив скористатись контактними формами, розміщеними на сайті Трускавецької міської ради для зв’язку з депутатами. Індивідуально кожному обранцю було надіслано прохання надати інформацію про звіт за 2016 рік.
    Не очікуючи швидкої відповіді, я продовжив  власні пошуки, використовуючи пошукові системи та переглядаючи численні сторінки партійних осередків. З допомогою пошукової системи Google вдалось відшукати публікацію про звіт депутатів фракції КУН Романа Бучковича та Андрія Кісака. Згодом на електронну пошту я отримав скан-копію звіту від депутата Івана Герльовського у відповідь на звернення через контактну форму. На жаль, це була єдина відповідь на такого типу звернення.
    Як виявляється, громадянину відшукати депутатський звіт доволі складно. Щоб збільшити власні шанси на отримання інформації, я продублював своє звернення та надіслав  його додатково депутатам в приватні повідомлення в соціальній мережі Facebook.
    На звернення в соціальній мережі майже  одразу відповіли депутати  Ігор Стасик, Святослав Грабовський  та  Руслан Цехмейстер. Депутат Ігор Стасик повідомив: «Ми звітували про роботу фракцією: звіт був у соціальних  мережах та на шпальтах "ТВ". Крім того, член нашої фракції А.Ф. Степаненко  мав виступ на місцевому радіо, де звітував про роботу фракції, а я, як голова постійної депутатської комісії, звітував ще й на сесії міської ради». Завдяки цій інформації мені, все ж таки, вдалось відшукати в архівах сайту “Трускавецький Вісник” публікацію про звіт фракції “Громадянська позиція”. Святослав Грабовський пообіцяв надати аудіо та копію звіту наступного дня. Руслан Цехмейстер повідомив, що звіт фракції відбувався на радіо. Наступного дня, в Facebook відповідь на моє звернення надав ще депутат Олег Карпин, розповівши, що він та Зоряна Домбровська, як голови фракцій «Самопоміч» та «УКРОП», звітували спільно на Трускавецькому радіо, де мав би бути запис цього звіту.
    Відповідей від інших депутатів, на жаль, отримати не вдалось, як і відшукати будь-яку інформацію про їх звіти.
    Загалом, як виявилось, рядовому виборцю не так уже й просто відшукати інформацію про діяльність обраного ним депутата.
    Безперечно правильним кроком було б оприлюднення  щорічних депутатських звітів на офіційному сайті міської ради. Таким чином кожен виборець отримав би шанс провести аналіз діяльності обранця та визначити рівень ефективності депутата.
    Трохи статистики: з двадцяти шести депутатів Трускавецької міської ради вдалось отримати, інформацію про звіти восьми обранців, тобто тільки третини. Доля звітів решти депутатів - В. І. Вовчанського, Б. М. Габшія, М. М. Кіселичника, І. М. Кенц-Березюк, М. В. Малащака, Т. Б. Матолича, М. І. Мицька, Ю. О. Наконечного, А. Ю. Остапчука, Н. А. Пономаренко, Р. С. Пристая, О. Г. Савченко, В. М. Сазонової, М. В. Сеньківа, А. Г. Стародуба, А. Ф. Степаненка, В. І. Тимчишака, Ю. М. Яворського - залишилась невідомою.

    БОРИСЛАВ

    Депутатський корпус Бориславської міської ради сьомого демократичного скликання складається з 34 депутатів. З них 2016 року про свою депутатську діяльність прозвітували лише четверо:  Андрій Богданович Бігей,  Віктор Ігорович Руднєв,  Ярослав Всеволодович Струс та  Іван Васильович Сорока. Також ми знайшли анонс звіту депутата  Андрія Миколайовича Спаса.

    Щодо Східниці, то тут надав звіт  лише селищний голова.

    Звіти було оприлюднено на сторінці народного часопису «Нафтовик Борислава».

    РАЙОН-СТЕБНИК

    Знайти у вільному доступі звіти депутатів Дрогобицької районної ради чи Стебницької міської ради - завдання виявилось неможливим. На сайтах рад їх нема.

    Тому зараз ми презентуватимемо досвід Дрогобича, який хоч і не ідеальний, але суттєво кращий від практики  міст-сусідів.

    І звертаємось до керівництва Трускавця, Борислава Стебника та Дрогобицького району з проханням/вимогою створити на сайтах своїх рад відповідні розділи і зобов’язати депутатів подавати свої звіти на оприлюднення. Адже це, як мінімум, їх обов’язок, а взагалі - повага до свого виборця.

    ДРОГОБИЧ

    У Дрогобичі не оприлюдненими залишаються звіти 12 депутатів, зокрема секретаря ради та деяких голів фракцій.

    Чи звітували і як звітували місцеві депутати? Чи є активною і дієвою місцева громада? Яких змін та успіхів може досягнути громада, якщо буде налагоджена комунікація між владою і громадою? Про це та інше йшлося під час Форуму “Синергія влади і громади – можлива?/!”, який нещодавно пройшов у м. Дрогобич.

    Під час Форуму відбулося представлення результатів дослідження Інституту “Республіка” щодо звітування депутатів місцевих рад (всеукраїнський та місцевий розріз) та дослідження Інституту “Республіка” і дослідницької кампанії “Active Group” “Участь громадян у прийнятті рішень” (всеукраїнський та місцевий розріз).

    Зокрема, цікавими є наступні результати дослідження:

    Мешканці Дрогобича вважають себе менш активними та менш обізнаними щодо власних прав, аніж в середньому по Україні. Так тих, хто вважає, що він знає про власні права як людини та громадянина у Дрогобичі лише 17,6%, що на 11,5% менше аніж в середньому по Україні. Відповідно, ці люди бачать більше перешкод у знанні про власні права. Так тих, хто сказав, що «немає жодних перешкод» у відповідях на це запитання тут на 11, 5% менше, аніж в Україні в цілому. Це при тому, що «середній дрогобичанин» більше відвідує сайти органів влади так часто, як і середній українець. Причому, це стосується сайтів всіх органів влади.

    Щодо участі громадян у прийнятті рішень на місцевому рівні, дрогобичани називали значно рідше звернення. Проте обізнаних про такий інструмент, як громадські слухання серед дорогобичан виявилось 34,7%, що на 15% більше ніж в середньому по Україні.

    Мешканці Дрогобича частіше вважають за необхідне, щоб громадяни відвідували сесії міської ради (57,9% проти 45,8%). А людей, які сказали, що ходять на сесії коли вважають це за потрібне у Дорогибичі виявилось 19,4%, що на 5% більше аніж в середньому по Україні.

    Щодо впливу на рішення питань на місцевому рівні, у Доробичі понад 40% вважають за необхідне активізувати громаду, що цілком відповідає загальнонаціональній тенденції. А от у тому, що для впливу на локальні рішення необхідно переобрати місцеву раду, переконані 37%, що на 13,3 більше ніж в середньому по країні.

    Форум у Дрогобичі пройшов за участі заступниці голови ВГО «Інститут «Республіка» Олександри Скиби та координатора мережі ВІ «Активна Громада» Віталія Гліжинського.

    Відбулася цікава дискусія за участі громадян, активістів. Підведено корисні висновки.

    Водночас, прикро, але факт: з-поміж усіх персонально запрошених голів фракцій міської ради, на Форум прибув лише голова фракції ГР «Народний контроль» Юрій Кушлик, який відповідав на усі запитання громадян, роз’яснював специфіку роботи тощо.

    У ході розмови Юрій Кушлик зазначив: «Ти можеш бути нормальною людиною. Але як тільки ти стаєш депутатом – за одну ніч ти перетворюєшся в очах людей в «злодія». Відповідно, ще нічого не зробивши – ні доброго, ні поганого, ти стаєш людиною з клеймом. Але депутати – це такі ж люди, як усі. З депутатами треба співпрацювати, а не «пресувати», критикувати їх ні за що. Тоді можливий результат».

    Натомість,  депутати, які змогу налагодити комунікацію з громадою під час Форуму - проігнорували, зробили гірше лише собі. Адже, оскільки не були присутні -  не змогли пояснити, чому їх звіти досі не оприлюднені. Також вони не змогли відчути нові тренди у взаємодії з громадою.

    У межах Форуму менеджер проектів КУ «Інститут міста» Тарас Перхун розповів про громадський бюджет та закликав подавати заявки більш активно: «Нам важливо, щоб громадськість показала, що вона зацікавлена в таких речах як партисипація». Співзасновник ГО «Вело Дрогобич» Маріна Шквиря ознайомила з метою побудови у місті вело-інфраструктури: «Ми розуміємо, що хочемо багато, але крок за кроком все можливо. Перший етап – вулиці Грушевського, на якій має з’явитись полоса для велосипедистів. Поступово зможемо збудувати в місті велоінфраструктуру». Школярка Аліна Сенюх розказала про ідею ГІ «Інше місто» - проект «Одне небо», який має об’єднати три міста – Дрогобич, Авдіївку, Станицю Луганську.

    Відтак, тренер Марія Тяжкун провела тренінг «Взаємодія громадян з владою», під час якого учасники вивчили, зокрема, процедуру  подачі доручення виборця. З огляду, що на доручення виборців депутатський корпус Дрогобича отримує великі суми коштів, вміти користуватись цим інструментом – надзвичайно важливо. Адже якщо депутати не йдуть до виборців, до громади – громада має сама йти до тих, кого обирала. І ставити завдання та питати звіт про роботу.

    Зазначимо, що станом на сьогодні у Дрогобичі досі не оприлюдненими залишалися звіти 12-ти депутатів. Серед них – секретаря Дрогобицької міської ради Олега Хруща, голови фракції ПП «Народний рух України» Романа Курчика, голови фракції БПП «Солідарність» Володимира Бернадовича.

    З успіхів кампанії – новостворений розділ на сайті міської ради у розділі «Трибуна депутата», на якому акумулюються усі надані до оприлюднення депутатські звіти.

    Додамо також, що в межах Форуму звучала цікава ідея щодо запровадження в місті електронного сервісу, у якому робота кожного депутата буде, як на долоні – як голосував той чи інший обранець, за які питання, які проблеми вирішив, які пропозиції вніс тощо. Від радника міського голови з інформаційно-комунікаційних систем Станіслава Гайдера прозвучала підтримка ініціативи: «Впевнений, що такий електронний сервіс розробити цілком реально, і, думаю,  він таки з’явиться у Дрогобичі».

    Також депутатові міської ради Юрієві Кушлику було передано проект рішення щодо звітування депутатів, у якому чітко прописано і строки звітів, і їх зміст. Юрій Кушлик пообіцяв передати цей проект на регламентну комісію – з тим, щоб вивчила і , ймовірно, пропонувала на розгляд сесії.

    Під час заходу йшлося і про Етичний кодекс депутата, який, очевидно, потрібен не лише Вінниці, а й іншим містам України, Дрогобичу зокрема.

    Примітка. Всеукраїнська ініціатива “Активна Громада” - об'єднання людей та громадських рухів задля самоорганізації та участі у вирішенні місцевих проблем. Ініціатива створена в рамках діяльності Інституту “Республіка”.

    Проект “Активна Громада: право вибору” впроваджується за підтримки Національного Демократичного Інституту (NDI) за фінансової підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID).

     

    Юлія Гасій, Марко Федоренко, Марія Кульчицька, Медіа Дрогобиччина №6 (20) від 21 липня

     

     

  • Віктор Винник : Я дуже хочу, щоб про дев’яності роки не судили однобоко...

    18814369 1516993608350851 716235227222217961 nУкраїнського музиканта, лідера рок-групи «Мері» віднині сміливо називають письменником. Презентація дебютної книжки “90. 60. 90” фронтмена гурту «Мері» -  Віктора Винника вперше відбулась у Дрогобичі 31 травня у міській біблотеці імені В. Чорновола. По завершенні нам вдалося з Віктором поспілкуватися.

    -Вікторе, уже відбулась презентація твоєї книги у декількох містах. Скажи відверто, де найприхильніше тебе сприйняла публіка?

    - Важко говорити про прихильність чи неприхильність публіки. Люди в залі є такими, якими їх спонукає бути артист, письменник, художник. У Дрогобичі, до речі, була найбільш неоднозначна публіка, оскільки зала якось дуже цікаво та особливо поділилась на три частини: молодь, котра знає про дев’яності  роки лише з розповідей інших,  ті, хто власне жив у дев’яностих. А ще ті, кого називаються дрогобицькою творчою інтелігенцією, для яких дев’яності були ще одним десятиліттям дорослих людей.

    - Твоя книга про щасливі дев’яності роки. Але все ж таки, чи були у твоєму житті драматичні події у ті часи ?

    - У всі часи присутній драматизм. Ми живемо, ми втрачаємо. Це також драма, з котрою ми стикаємось часто або не дуже. Але це аж ніяк не провина часу чи десятиліття, це просто хід історії чи світу. А  драматизму тоді як такого не було, це радше можна було назвати періодом «виживання» у час тотального безробіття та безгрошів’я. Тоді, дякувати Богу, не було війни... Тому, якщо порівняти часи, тоді це був справді світанок життя і говорити про якийсь «драматизм», мабуть, не зможу.

    - Скажи відверто, хто був першим читачем чи читачкою книжки “90.60.90” ?

    - Першою читачкою була  Оля Матичак,  дівчина з Дрогобича, котрій я безмежно дякую за весь її титанічний труд та зусилля. Оскільки саме вона розшифрувала усі мої тексти, котрі писав вручну давним давно.

    - Чи була критика від твоєї першої читачки ?

    - Насправді вона  дуже толерантно і якось   особливо давала свої коментарі з приводу моєї книги, котрі я з вдячністю прийняв. Я навіть уже не пригадую, чи просив я її про те, аби розшифрувати мою писанину, чи вона виступила в якості волонтера, оскільки це було доволі давно.

    - Інша  назва книжки “90.60.90” – «без імен». Як ти сам говориш – «без імен», бо не хотів когось образити чи когось особливо виділити. Чи були люди, котрі впізнавали себе ? Якою була їхня реакція?

    - Взагалі  першочергово книжка вийшла в електронному варіанті, її прочитала дуже мала кількість людей і лише  тих, кого я знаю конкретно. Але ти сама зможеш відчути різницю, як книжки читають  в  електронному варіанті, а  як на папері. На разі ще не минуло достатньо  часу, щоб усі герої цих  історій себе впізнали. Але навіть якщо хтось впізнає, нічого образливого там немає. Навпаки, це, мабуть, гарний знак - стати позитивним героєм тієї  чи іншої історії. Це  свого роду ностальгійні мандри гарними часами, й описано там лише хороших, веселих людей, з котрими ми творили свої щасливі дев’яності. Та й  взагалі, я дуже хочу, щоб про дев’яності не судили однобічно. Звісно, кримінал і драматизм – це все також було, але разом із тим вирувало щасливе життя, закохувались і народжувались щасливі люди.

    - У кожного автора є право на вигадку у книжці. Чи присутня вона у  твоїй літературі ?

    - Ні. У цій книжці немає вигадки, можливо, присутнє певне художнє редагування чи експресивне підсилення. Але зрештою, ці явища є необхідними, мабуть, для будь-якої книги. Але усі події та історії, написані у ній, – справжні. Більше того, вони пережиті мною та всіма тими, хто був зі мною у той час.

    - Чому ти зовсім  не висвітлив любовну тематику ?  Тобі би було що розповісти людям.

    - Ну так, за усіх маю відповісти. Насправді, ця тема  присутня в усіх,  і кожен може про неї розповідати чи навіть писати. А любов  взагалі така річ, що може прийти будь коли і будь де : у дитсадку у чи у притулку для літніх людей. Але ця книга не є автобіографічною, вона лише описує певні події життя, у котрих присутній я.

    - Якщо порівняти дев’яності та часи сьогоднішні. Що б тобі найбільше хотілось взяти з дев’яностих сьогодні, а з нинішнього часу залишити у дев’яностих?

    - Гарне запитання. Але ти розумієш, що воно з розряду «якби».  Навіщо дивитись у минуле? Ми уже нічого з нього не повернемо назад. Навіщо дивитись у майбутнє ? Ми не знаємо, що воно готує для нас. Найкраще озирнутись довкола та жити у тому часі, котрий зараз. Я, звісно, сентиментальна людина, інколи ностальгую за минулими часами. Часто минуле нам здається кращим.  Ну так, ми  ж були молодші, красивіші, щасливіші. Сонце світило якось тепліше і ясніше. Всі ці спогади, звісно, гріють. Але ж треба чітко для себе розуміти – життя це те,що сьогодні.

    - А чи у є у твоєму житті спогад, який би тобі хотілось стерти з пам’яті

    -Є, звісно, як у всіх людей. Але для того щоб його стерти, я можу лише про нього менше згадувати. Зрозуміло, що життя не повинно  бути  суцільним позитивом, однозначно, що темні смужки теж мають право на існування для того, щоб світло на їхньому фоні виглядало  ще краще та ще приємніше.

    - Якщо порівнювати літературу для дітей та літературу для дорослих, то для кого важче писати?

    - Кілька років тому був проект під назвою «Казки під подушку», для якого я написав дитячу книжку «Старий Годинник».   Після проекту я для себе зрозумів одне: ми зовсім не розуміємо дітей. Зараз ми відійшли на таку велику відстань, що складається враження, наче дітей може розуміти лише Антуан Екзюпері. Коли я написав свою казку, то одразу її протестували мої знайомі, читаючи цю казку своїм дітям. Для мене було дивно чути деякі  запитання від дітей, над якими  сам ніколи не замислювався  і не завжди мав відповідь.. Насправді творенням казок повинні займатись ті люди, котрі глибше проникають у психологію та мислення дитини.

    - Після написання книжки “90. 60. 90” чи змінилось щось у твоєму житті  ?

    - Я став більше усміхатись, бо тепер мене називають письменником. Проте, я аж ніяк не кажу, що я письменник. Бо письменники – це ті люди, котрі написали тонну літератури. А моя книжка – це радше  приємна розрядка думок та серця.

    - Ти знаєш, Вікторе, чим більше я  тебе знаю, тим більше я розумію, що не знаю тебе абсолютно. Чи є  у тобі риса, котра дратує тебе самого ?

    - Є, звісно. Це -  лінощі. Є ще одна риса, котра мене  страшенно дратує. Хоча інколи я розумію, що це певного роду і спасіння для мене самого. У мене дуже коротка пам’ять на усе погане у житті.  Тобто якщо зі мною хтось погано вчинив, я розумію, що  маю повне право  та можливість відповісти такою ж монетою. Але минає небагато часу, і я починаю це відпускати. Я не кажу, що  у мене трапляються надто страшні речі, проте моменти неправдивості інколи присутні. Ця риса насправді дуже допомагає у житті, бо як тільки людина набирає критичну кількість схожого  негативу, це, очевидно, виливається у  щось дуже нехороше.

    Ким для тебе є публіка?

    - Будь-яка зустріч з публікою - це обмін енергією. Я взагалі вважаю, що будь-яке мистецтво повинне нести емоції. Бо значно гірше, коли людина  залишається байдужою, без жодних емоцій. Тобто  яка прийшла - така і  пішла. Тоді який сенс було проводити ту годину чи дві?

    Нагадаємо: організатором презентації книжки Віктора Винника “90.60.90” стала мистецька платформа “DroArt”.

    Єва РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №4 (18) від 23 червня

     

  • Віктор Винник : Я дуже хочу, щоб про дев’яності роки не судили однобоко...

    18814369 1516993608350851 716235227222217961 nУкраїнського музиканта, лідера рок-групи «Мері» віднині сміливо називають письменником. Презентація дебютної книжки “90. 60. 90” фронтмена гурту «Мері» -  Віктора Винника вперше відбулась у Дрогобичі 31 травня у міській біблотеці імені В. Чорновола. По завершенні нам вдалося з Віктором поспілкуватися.

    -Вікторе, уже відбулась презентація твоєї книги у декількох містах. Скажи відверто, де найприхильніше тебе сприйняла публіка?

    - Важко говорити про прихильність чи неприхильність публіки. Люди в залі є такими, якими їх спонукає бути артист, письменник, художник. У Дрогобичі, до речі, була найбільш неоднозначна публіка, оскільки зала якось дуже цікаво та особливо поділилась на три частини: молодь, котра знає про дев’яності  роки лише з розповідей інших,  ті, хто власне жив у дев’яностих. А ще ті, кого називаються дрогобицькою творчою інтелігенцією, для яких дев’яності були ще одним десятиліттям дорослих людей.

    - Твоя книга про щасливі дев’яності роки. Але все ж таки, чи були у твоєму житті драматичні події у ті часи ?

    - У всі часи присутній драматизм. Ми живемо, ми втрачаємо. Це також драма, з котрою ми стикаємось часто або не дуже. Але це аж ніяк не провина часу чи десятиліття, це просто хід історії чи світу. А  драматизму тоді як такого не було, це радше можна було назвати періодом «виживання» у час тотального безробіття та безгрошів’я. Тоді, дякувати Богу, не було війни... Тому, якщо порівняти часи, тоді це був справді світанок життя і говорити про якийсь «драматизм», мабуть, не зможу.

    - Скажи відверто, хто був першим читачем чи читачкою книжки “90.60.90” ?

    - Першою читачкою була  Оля Матичак,  дівчина з Дрогобича, котрій я безмежно дякую за весь її титанічний труд та зусилля. Оскільки саме вона розшифрувала усі мої тексти, котрі писав вручну давним давно.

    - Чи була критика від твоєї першої читачки ?

    - Насправді вона  дуже толерантно і якось   особливо давала свої коментарі з приводу моєї книги, котрі я з вдячністю прийняв. Я навіть уже не пригадую, чи просив я її про те, аби розшифрувати мою писанину, чи вона виступила в якості волонтера, оскільки це було доволі давно.

    - Інша  назва книжки “90.60.90” – «без імен». Як ти сам говориш – «без імен», бо не хотів когось образити чи когось особливо виділити. Чи були люди, котрі впізнавали себе ? Якою була їхня реакція?

    - Взагалі  першочергово книжка вийшла в електронному варіанті, її прочитала дуже мала кількість людей і лише  тих, кого я знаю конкретно. Але ти сама зможеш відчути різницю, як книжки читають  в  електронному варіанті, а  як на папері. На разі ще не минуло достатньо  часу, щоб усі герої цих  історій себе впізнали. Але навіть якщо хтось впізнає, нічого образливого там немає. Навпаки, це, мабуть, гарний знак - стати позитивним героєм тієї  чи іншої історії. Це  свого роду ностальгійні мандри гарними часами, й описано там лише хороших, веселих людей, з котрими ми творили свої щасливі дев’яності. Та й  взагалі, я дуже хочу, щоб про дев’яності не судили однобічно. Звісно, кримінал і драматизм – це все також було, але разом із тим вирувало щасливе життя, закохувались і народжувались щасливі люди.

    - У кожного автора є право на вигадку у книжці. Чи присутня вона у  твоїй літературі ?

    - Ні. У цій книжці немає вигадки, можливо, присутнє певне художнє редагування чи експресивне підсилення. Але зрештою, ці явища є необхідними, мабуть, для будь-якої книги. Але усі події та історії, написані у ній, – справжні. Більше того, вони пережиті мною та всіма тими, хто був зі мною у той час.

    - Чому ти зовсім  не висвітлив любовну тематику ?  Тобі би було що розповісти людям.

    - Ну так, за усіх маю відповісти. Насправді, ця тема  присутня в усіх,  і кожен може про неї розповідати чи навіть писати. А любов  взагалі така річ, що може прийти будь коли і будь де : у дитсадку у чи у притулку для літніх людей. Але ця книга не є автобіографічною, вона лише описує певні події життя, у котрих присутній я.

    - Якщо порівняти дев’яності та часи сьогоднішні. Що б тобі найбільше хотілось взяти з дев’яностих сьогодні, а з нинішнього часу залишити у дев’яностих?

    - Гарне запитання. Але ти розумієш, що воно з розряду «якби».  Навіщо дивитись у минуле? Ми уже нічого з нього не повернемо назад. Навіщо дивитись у майбутнє ? Ми не знаємо, що воно готує для нас. Найкраще озирнутись довкола та жити у тому часі, котрий зараз. Я, звісно, сентиментальна людина, інколи ностальгую за минулими часами. Часто минуле нам здається кращим.  Ну так, ми  ж були молодші, красивіші, щасливіші. Сонце світило якось тепліше і ясніше. Всі ці спогади, звісно, гріють. Але ж треба чітко для себе розуміти – життя це те,що сьогодні.

    - А чи у є у твоєму житті спогад, який би тобі хотілось стерти з пам’яті

    -Є, звісно, як у всіх людей. Але для того щоб його стерти, я можу лише про нього менше згадувати. Зрозуміло, що життя не повинно  бути  суцільним позитивом, однозначно, що темні смужки теж мають право на існування для того, щоб світло на їхньому фоні виглядало  ще краще та ще приємніше.

    - Якщо порівнювати літературу для дітей та літературу для дорослих, то для кого важче писати?

    - Кілька років тому був проект під назвою «Казки під подушку», для якого я написав дитячу книжку «Старий Годинник».   Після проекту я для себе зрозумів одне: ми зовсім не розуміємо дітей. Зараз ми відійшли на таку велику відстань, що складається враження, наче дітей може розуміти лише Антуан Екзюпері. Коли я написав свою казку, то одразу її протестували мої знайомі, читаючи цю казку своїм дітям. Для мене було дивно чути деякі  запитання від дітей, над якими  сам ніколи не замислювався  і не завжди мав відповідь.. Насправді творенням казок повинні займатись ті люди, котрі глибше проникають у психологію та мислення дитини.

    - Після написання книжки “90. 60. 90” чи змінилось щось у твоєму житті  ?

    - Я став більше усміхатись, бо тепер мене називають письменником. Проте, я аж ніяк не кажу, що я письменник. Бо письменники – це ті люди, котрі написали тонну літератури. А моя книжка – це радше  приємна розрядка думок та серця.

    - Ти знаєш, Вікторе, чим більше я  тебе знаю, тим більше я розумію, що не знаю тебе абсолютно. Чи є  у тобі риса, котра дратує тебе самого ?

    - Є, звісно. Це -  лінощі. Є ще одна риса, котра мене  страшенно дратує. Хоча інколи я розумію, що це певного роду і спасіння для мене самого. У мене дуже коротка пам’ять на усе погане у житті.  Тобто якщо зі мною хтось погано вчинив, я розумію, що  маю повне право  та можливість відповісти такою ж монетою. Але минає небагато часу, і я починаю це відпускати. Я не кажу, що  у мене трапляються надто страшні речі, проте моменти неправдивості інколи присутні. Ця риса насправді дуже допомагає у житті, бо як тільки людина набирає критичну кількість схожого  негативу, це, очевидно, виливається у  щось дуже нехороше.

    Ким для тебе є публіка?

    - Будь-яка зустріч з публікою - це обмін енергією. Я взагалі вважаю, що будь-яке мистецтво повинне нести емоції. Бо значно гірше, коли людина  залишається байдужою, без жодних емоцій. Тобто  яка прийшла - така і  пішла. Тоді який сенс було проводити ту годину чи дві?

    Нагадаємо: організатором презентації книжки Віктора Винника “90.60.90” стала мистецька платформа “DroArt”.

    Єва РАЙСЬКА, Медіа Дрогобиччина №4 (18) від 23 червня

     

  • Вірити-не вірити? Про Львівське НАБУ, керівника, його родичів і боротьбу з корупцією

    210

    Хронологічно це виглядало так:

    п’ятниця, ранок – приїхала на Міжнародну науково-практичну конференцію «Теорія і практика правоохоронної діяльності», яку організував ЛьвДУВС;

    п’ятниця, обід – познайомилась з керівником Львівського територіального відділення НАБУ Тарасом Лопушанським і записала коротке бліц-інтерв’ю щодо того, з якими питаннями можна і треба звертатися у НАБУ;

  • Впала шахта. Що далі? ВІДЕО

    шахтаПро причини обвалу у руднику №2 Стебницького ДГХП "Полімінерал" та його наслідки журналісти "Галицької Варти"  поспілкувалися із Зіновієм Вариводою, колишнім директором «Полімінералу», членом-кореспондентом АГН України.

  • Впливай!

    банер 258х408Ви маєте право бути присутніми на сесіях своїх місцевих рад

    Згідно зі статтею 71 Конституції України, вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

    Отже, кожен громадянин України, якому виповнилося 18 років, має право брати участь у місцевих виборах, висловлюючи свою позицію, шляхом голосування на виборчій дільниці певного округу.

  • Всім мовчати?! Або Як у Стебнику священик МП "тоталітаризм розводить"

    cerkva u stebnykuКілька років триває у Стебнику епопея із будівництвом «храму» УПЦ.

    Ні, не Київського патріархату, не автокефальної. А саме УПЦ. Яка, як не крути, а конфесійно таки належить до Московського патріархату.

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: