Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom
Четвер, 29 Червень 2017

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

Морально-психологічна, духовна підтримка – то річ, яка потрібна кожному із нас у ці переломні в історії України дні-місяці як хліб насущний.

 

Розповім про себе – більше року є волонтером. Іноді втомлююсь. Хоча моя втома не йде в жодне порівняння з тим, що переживаєте Ви, шановні наші читачі-Воїни. Однак… Таки втомлююсь. І тоді  – беру до рук телефон і набираю номер отця Ігоря Цмоканича. Він є духівником наших волонтерів, і якби не він, то ми мабуть уже видихнулися б, або «поубивали» один одного в нашому прагненні допомогти Вам – бо потреб завше надходить багато, і хочеться встигнути усюди і одразу.

 

А тому, коли ми розробляли проекти цієї газети,  ні на мить не сумнівалася, що попрошу саме  отця Ігоря щоб він став також Вашим особистим духівником. Бо знаю, що його слово – щире і допомагає.

У першому номері «СіЧі» говоримо про "загальні" речі – як не впасти духом, не впасти у розпач, коли війна уже триває понад рік, і кінця їй,іноді видається, не видно.

 

Отець Ігор Цмоканич:

-          Ми належимо до того покоління, яке з війною безпосередньо не стикалося. Про неї знаємо з книжок або, частіше,  з фільмів. Правдиві учасники Другої світової війни уже практично усі відійшли, тож і запитати як воно насправді – не дуже маємо у кого. А у фільмах все просто. Фільм триває півтори години. Там все швидко: швидко все стріляє, швидкі атаки, швидкі перемоги, все чимось наповнене, є якийсь сенс в тому…  Але насправді війна такою, як зображена у фільмах, не була, не є. Бо активні дії, бої, відбуваються у декількох відсотках від загального часу. Левова частка усього воєнного періоду припадає на очікування, невпевненість та підготовку. В фільмі ти приблизно знаєш чим усе закінчиться, а в реальних обставинах можеш лише припускати. Тому дуже важливо позбутися уявлень про війну, які ми мали, і зрозуміти та змиритися з тим, якою вона є насправді: декілька відсотків бойових дій, але в більшості – непевне очікування та активна підготовка, тобто період «затишшя».

Щоб не «розкисати» у цей час, варто знайти собі заняття. Зокрема, дуже важливо в такі моменти затишшя просто думати ПРО СВОЇХ. Згадувати найкращі моменти свого життя. Як, наприклад, мишка під час небезпеки ховається у нірку, так і ми, коли є змога, маємо поринати у нірки своєї пам’яті. І через отой гарний спомин відновлюватися, відігріватися.

В такі моменти можна також щиро помолитися. Можна почитати… Дуже важливо, щоб цей час не був часом бездіяльності. Бо бездіяльність – вбиває. Тож треба себе чимось займати: помолитися, згадати, почитати, зайнятися прибиранням, укріпленням фортифікаційних споруд, військовим самовдосконаленням. Не можна залишати пусте місце. Бо пусте місце, так є завше, заповнюється чимось недобрим.

 

-          Отче, коли багато часу – починаєш замислюватись над усім почутим, над новинами, які не зажди вселяють оптимізм..

-          Важливий момент, який потрібно собі пам’ятати – що ми не все знаємо і не все розуміємо. Саме тому нами уже часто маніпулюють. Але нами зманіпулювати можна лише тоді, коли ми починаємо тим, що  почули, сильно перейматись, з тим «носитись». Тоді думка про певні речі займає весь наш життєвий простір, і нам починає здаватися що все дуже погано. Ні, не погано. Просто насправді все в житті складно, і в житті немає простих пояснень.

Тож для того, щоб ніхто нами не маніпулював, ніхто не вбив нашу надію, ніхто нас не привів до зневіри, потрібно час від часу собі повторювати: я всього не знаю, всього не розумію. Тобто, зробити собі такі от собі шори – щоб не розмінюватись на дрібниці, а й ти вперед. Треба дивитись на те, що залежить від мене і що я можу зробити. І робити це, замість перейматись «глобальними питаннями». Практика показує, що 90% , якщо не більше,  тих речей, якими ми переймаємось, які отруюють наше життя, які приводять нас до зневіри – вони не сповнюються. Але вони нас поволі-поволі добивають, поволі «зношують». Тому дуже важливо – думати про те, що від нас залежить, і робити це. Тобто – дбати про себе, про товаришів, про безпеку, боронити Україну. Від Вашої дії і Вашого холодного розуму і гарячого серця залежить доля усього народу. А те, що відбувається навколо – віддати Богові. Бо від наших думок і переживань нічого не зміниться.

 

-          Чути іноді «ця війна беззмістовна, за що воювати»..

-          Так, дійсно, будь яка війна завжди виглядає беззмістовною. Будь яка війна – це виклик розуму. Жодна війна не має сенсу. Але є АЛЕ! Наші воїни, захисники, Ви там стоїте за своїх рідних! Ви є тою стіною, яка не впустила оцю заразу, оцей хаос сюди. І це дуже багато!

Зараз намагаються зламати ваш дух вкидами з розряду що ця війна не наша, що вона – заради чиїхось комерційних інтересів. Для чого це робиться? Та для того, щоб Ви зневірились, опустили зброю і повернулись додому. А потому оте все зло як пухлина розповзеться країною. Тож Ваша свідомість і Ваше розуміння що Ви стоїте за своїх – дуже важливе для усіх нас, і дуже незручне для ворога. Не піддавайтесь на провокації, не робіть ворогу добре. Пам’ятаймо, що так зараз народжується держава, так народжується Україна, і саме Ви є її творцями.

 

-          А ще кажуть:  поки там воюють, тут далі бардак…

-          Звичайно, і тут, в тилу, не все ідеально. Але  те, що Ви там стоїте, є нашою надією і наснагою до змін тут. І вони, ці зміни, відбуваються. Повірте, відбуваються! Може, не так швидко як хотілося б, та все ж. І відбуваються завдяки Вам – тим, що на передовій. Не впадайте в розпач, не вірте «вкидам». Просто робіть те, що маєте робити, що підказує Вам Ваше серце.

Дуже важливо також наступне – старатися вірити в добре. Чомусь така є людська натура, що ми, можливо, не раз в житті спотикалися, помилялися, обпеклися, тож боїмося вірити в добре. І тому, коли щось чуємо, швидше повіримо у погане, ніж у добре. А шкода. Бо доброго насправді дуже багато. Ви змінюєте нашу свідомість, змінюєте країну. Ви надихаєте! Бо Ви – ті, що стоїте за нас – наша гордість. І усі ми це добре розуміємо. І не так важливо, чи берете Ви участь у прямих бойових діях, чи ж сумлінно виконуєте свої обов’язки у другій чи третій лінії оборони. Важливо, що ви стоїте за нас – за своїх рідних, своїх друзів, своїх сусідів, за народ України. Переоцінити Вас та Вашу звитягу – неможливо!

 

-          Але Воїни – це також люди. А люди втомлюються. І тоді виникає багато небезпек..

-          Є один аспект, про який варто сказати. Так, дуже важко постійно перебувати в очікуванні і напруженні. Ті, хто на передовій, найімовірніше цього так гостро не відчувають. Там постійно «гаряче», тож нема часу замислюватись. А ось друга і третя лінії оборони це відчувають сповна. Бо не просто постійно перебувати в очікуванні чогось «невідомо чого». Страх, тривога, невідомість.. Тож з’являється велика небезпека «розслабитись» через алкоголь. Але алкоголь – це крок вперед, який відкочує на десятки кроків назад. Так, з одного боку він дозволяє забутися. Але насправді він робить ще гірше. Важливо пам’ятати – він не дасть очікуваного розслаблення, він більше забере, аніж полегшить. Тож, повертаємся до того, з чого починали – вільний час потрібно чимось заповнювати: спогади, молитва, робота, військово-фізичне самовдосконалення тощо. Коли людина розуміє де вона і чому, коли зайнята роботою – вона адекватно оцінює ситуацію і не дозволяє притягувати до себе та своїх товаришів зайвої небезпеки.

Ну і важливо деколи менше думати, а більше жити. Бо оті думки-роздуми деколи, як болото, втягають і ти починаєш в них потопати. Просто не думати – жити. Жити сьогоднішнім днем. Радіти тому, що є. Вірити, надіятись. Згадувати близьких і важливих Вам людей.

 

-          А буває, кажуть,  що в тилу живуть своїм життям…

-          Шкода, що за тими дитячими малюнками і волонтерськими передачами Вам не видно очей тих дітей і людей, які малюють, які приносять шкарпетки-майки-частинку пенсії… Вони вірять в Вас! Вони чекають на Вас. Вони насправді вдячні Вам! Можливо, ще рік тому все виглядало простіше і було дуже багато пафосу, а зараз це вже начебто просто війна, просто життя. Але пам’ятайте: як і тоді, так і зараз ми дуже Вам вдячні. Тут люди моляться за Вас, пам’ятають, допомагають.

Пам’ятаймо також: Бог таки є! За тим всім, що для нас здається незрозумілим, є Він. І навіть якщо ми не можемо знайти чомусь пояснень – Бог це оберне на добро. Обов’язково!

 

Розмовляла Марія Кульчицька

 

Сила і Честь, №1

 

Від редакції: Ваші запитання, пропозиції, публікації у газеті для військових проcимо насилати на e-mail Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: