Відправити в FacebookВідправити в Google BookmarksВідправити в TwitterВідправити в LinkedInВідправити в LivejournalВідправити в MoymirВідправити в OdnoklassnikiВідправити в Vkcom

Новини

Real time web analytics, Heat map tracking

13244606 10153436500631783 856012247518983551 nНеможливо більш вдало розпочати розповідь про цікавий український проект “Ukraїner”, аніж це зробили самі його представники:

«Наша країна, як правило, в центрі уваги світових ЗМІ через політичні та економічні проблеми, війни чи стихійні лиха. Попри те, невелика кількість іноземних відвідувачів описує Україну інакше, ніж наші ЗМІ, їм вона відкриває несподівану, цікаву, непередбачувану та колоритну землю.

Внутрішній туризм в Україні недостатньо розвинений, транспортна інфраструктура також не є бездоганною. Багато українців ніколи навіть не перетнули кордони свого регіону. А ті, хто багато подорожують Україною, могли помітити, як мало ми знаємо про сусідні регіони та нашу власну країну в цілому».

Проект має за мету зрозуміти та визначити які ж ми, справжні, невідомі нікому українці. Хлопці та дівчата з “Ukraїner” запланували велику експедицію під час якої вони досліджують Україну, її історію і найпотаємніші куточки, щоб згодом створити сучасний довідник та видати  його кількома мовами.

Більш детально про “Ukraїner” нам розповів один із його учасників, Богдан Логвиненко.

 

- Богдане, як виникла ідея проекту “Ukraїner” і чи вдало проходить його реалізація?

- Ви знаєте, я помітив, що в Україні відомими стають зовсім не ті люди і у медіа висвітлюють зовсім не ті події. Наприклад, журналісти багато пишуть про політиків і в результаті в Україні кожен знає про те, хто такий Ляшко, але мало хто знає, що в країні є бізони, а історія українських бізонів, повірте, є значно цікавішою від історій сучасних державних діячів. Я зрозумів, що це неправильно, адже в нашій країні живе безліч людей, яким є що розказати і показати, - із захопленням розпочинає розмову Логвиненко.

Ми запланували 16 експедицій, хотіли проїхати Україну за півтора  роки і записати з кожного регіону по п’ять історій, - продовжує наш співрозмовник. Перша експедиція була на Закарпаття, й ми одразу побачили, що п’ять історій з кожного регіону – це нереально, виходить набагато більше. Історій може бути 20 і 25 тільки з однієї місцевості, тож вирішили вдвічі збільшити терміни проекту - до трьох років.

Перед тим, як вирушити  в експедицію, ми зв’язуємось із представниками певних регіонів, просимо заповнити для нас анкети і надіслати пропозиції про те, кого цікавого ми можемо показати. Всю надану інформацію ми фільтруємо, бо дуже часто хтось радить свого дядька, тітку тощо. Ми ж хочемо прийти туди, де насправді нас ніхто не чекає.

Ось, наприклад, коли ми лиш починали, то приїхали в одне із сіл Тячівського району на Закарпатті, в якому було два регіональних ЗМІ, які  ми вирішили промоніторити, щоб зрозуміти, що у них там відбувається. За останні п’ять років список їхніх історій виглядав приблизно так: серпень – повісився чоловік, жовтень – втопилася дівчина через нерозділене кохання, липень – автомобіль “Нива” збив корову, грудень – сільська рада вітає з новорічними святами і тощо - сміється наш співрозмовник.

Так от, коли ти приїздиш до такого села, то люди здебільшого самі не розуміють, що вони мають що показати, окрім цих жахливих новин: лише  з цього одного села ми привезли п’ять історій. Ми написали про тамтешнього румунського барона, а ще про чоловіка, який колись був радянським розвідником і відвідав  понад 70 країн, який побудував у селі музей.

Є там ще авіаконструктор, який в своєму гаражі збирає автомобіль “Ferrari”, чоловік на цьому авто їздив ще на радянську виставку автівок до Петербургу, він його постійно перебудовує, слідкує за останніми тенденціями, зараз вже прагне сконструювати  електромобіль. Уявляєте, про нього жодної згадки  в Інтернеті, є хто завгодно із таким іменем, але не він,- каже Логвиненко і далі розповідає про  село Дубове на Закарпатті, де  був з єдиний в Україні завод, що  мав повний цикл збору вертольотів. Підприємство  розікрали, але людина лишилася, зробила фактично музей в своєму гаражі і навіть не розуміє що втілила у життя щось важливе. В селі його також не розуміють, але ми зуміли показати його історію, зокрема і односельцям, які тепер думають: «А може він і не такий уже дивак?». Просто дуже часто тих людей, до яких ми приїздимо, вважають ненормальними.

В подорожах такими регіонами,ти відчуваєш себе першопрохідцем, бо людей, які там живуть, неможливо знайти в Інтернеті, бо, як на нас, людина, яка створила музей набагато  цікавіша, ніж дівчина, яка повісилася на берізці, і ми це доводимо - говорить учасник експедиції..

Ось була в нас історія про пасічника Івана, чоловіка у якого 140 вуликів в селі. Так, в Україні багато пасічників, але не таких, як Іван, він є єдиним активним у  своїй місцевості і єдиним, у кого є власне авто в селі, де живуть 16 людей, і якого навіть немає на карті. Уявляєте, наскільки глобальним є його вплив на життя односельчан?

Ми не пишемо про тих, хто вже досягнув успіху, а про тих, хто тільки починає або намагається щось зробити: саме їм потрібна допомога і в першу чергу допомога ЗМІ, журналістів, які розповідатимуть широкому загалу про їхню діяльність.

Нашу сторінку перекладено шістьма мовами, сьомою, основною, є українська, для того, щоб показати цих українців світові. І це працює! Ось , наприклад, ми зняли відео про Мішеля, іноземця, який приїхав в Україну з багатої німецької родини, щоб доглядати за буйволами. Після того, як ми показали цю історію, до нього почали приїздити  набагато  більше волонтерів, в тім числі -  з-за кордону. Це те, що ми називаємо сторітелінгом прямої дії, адже ми нікого ні до чого не закликаємо, ми не ЗМІ, які займаються пропагандою, ми хіба розповідаємо історію людини, і вона настільки зачіпає, що ви хочете долучитися до неї, розумієте, що це необхідно.

Ще ми часто пишемо про невеличкі регіональні спільноти, про національні меншини тощо. Ось, приміром, в Одеській області, в Приазов’ї є декілька албанських сіл, і коли я кажу, що в Україні є спільнота, яка зберегла албанську мову, то мені не вірять, - дивується Богдан. -  Проте албанські села з’явилися в Україні ще в 19 столітті і вони досі зберігають свою культуру.

Наша експедиція триває в кожному регіоні три тижні і дуже часто ми не знаємо про що писатимемо, ми, звісно, збираємо регіональних експертів і намагаємося їх опитувати, що у них в місцевості цікавого, але в процесі ми знаходимо всю інформацію самі.

 

19247744 10154519522456363 648862634060114049 n

- Чи бувало таке, що ці невідомі нікому українці, котрі не звикли до зайвої уваги, реагують агресивно, коли ви просите їх розповісти про себе?

- Так, буває різне, деколи вони справді не розуміють, для чого ми приїхали, але ми намагаємося їх якось відволікти, щоб вони забули про камери і мікрофони.  Іноді не дуже вдається, та ми намагаємось.

 - Чи тримаєте ви контакт із цими людьми надалі?

 - Дуже важливо тримати історію, не лише приїхали – написали – поїхали. Ми живемо далі з цими історіями, вони тривають для нас.

 - То ви маєте знати, якими є відгуки цих людей після виходу інформації про них, що вони розповідають?

 - Так, якось ми через півроку приїхали до Йосипа Бартоша, чоловіка, який взяв в оренду замок Сент - Міклош для того, щоб його відновити, і він розповів, що після нашої зйомки з квадрокоптера цілком інакше побачив замок. З висоти пташиного лету йому ще не вдавалось його оглянути, а ми, окрім цього, ще й показали, що людина, наприклад художник, може взяти замок в оренду і почати змінювати його на краще.  Він ще гарно сказав: “В селі ніхто не вірив у цю ідею, навіть я сам”, - посміхається Богдан.

- Богдане, якою ви бачили Україну до проекту і якою бачите тепер, чи є різниця?

- Ні, не бачу різниці, бо люди різні і завжди такими були: є добрі є погані, але саме таке різноманіття нас єднає.

Уляна САЛІЙ, Медіа Дрогобиччина №5 (19) від 07 липня

 

 

Курси валют



 

 

 

Телепрограма

Погода

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: